Берлінський мур пав у 1989 році. Це символізувало кінець «холодної війни» та падіння «Залізної завіси», що відділяла нашу країну від зовнішнього світу. Мені було лише 9 років, і я не міг відчути на собі всю свіжість нового повітря, яке мало от-от принести нам блага цивілізації у вигляді свободи вибору та білих кросівок. Натомість я мріяв про жувальну гумку та відеомагнітофон, але мав тільки прокатний програвач вінілу і сумнівну добірку кращого з тогочасних місцевих вініл-сторів. В той час, коли у Великобританії люди святкували The Second Summer of Love та піднесення Acid House, а в Америці вже із десяток років пройшло від відкриття Paradise Garage та Warehouse, в нас танцювальна культура не існувала в теперішньому її розумінні. Були окремі майданчики, які пропонували широкому слухачеві совєцькі форматовані «шуточниє пєсні» і не орієнтувались на слухача, вуха якого жадали сміливих ходів. Професія диск-жокея вже існувала, але на той час вона скоріш представляла людину «музичний автомат» для пролетаріату. В музичних магазинах можна було придбати російську естраду і майже більше нічого. Тому найяскравішими спогадами з 80-х у мене залишились овочеві магазини.
Один з таких знаходився в нашому домі на Єреванській, другий був у дворі мого друга. Вікно моєї кімнати було прямо над входом в ту зловонну печеру. Там завжди було напівтемно. Стіни та підлога лякали жахливою коричневою фарбою. Всюди були ящики із пророслими і змоклими коренеплодами, які відрізнити між собою було дуже складно через кількість землі на них. Сморіду додавали бочки із мутним розсолом, де плавало щось зелене, м’яке і зморщене. Гнильні мікроорганізми змагалися із молочнокислими бактеріями за завоювання нових територій і панування як домінуючого виду на цих теренах. Абсолютно весь покритий жиром автомат для розливної рослинної олії був не менш огидним. А на прилавку на самому видному місці, як уособлення багатства і надмірностей, царював один здутий ферментований кавун. Це розмаїття вигідно відрізняло овочеві магазини від решти продуктових, де на полицях не було майже нічого, окрім оцту, кришок для закруток і маргарину. А коли щось з’являлося, то звичні довжелезні черги примусово всіх соціалізували та розвивали навички працювати ліктями. А взагалі черги були всюди: в магазини, в кабінети, в автобус, а особливо і щоденно за продуктами харчування. Тобто якщо ти совєцька людина, і ти маєш купувати цю їжу, то ти повинен страждати на всіх етапах. Асортимент магазинів із пластинками був дуже подібний до овочевого.
У 1989–1991 роках запровадили талони — нормоване постачання, щоб ніхто не купив більше, ніж йому належить. Щоправда, купити бодай щось за цими талонами було окремим квестом. Тобто крім грошей, яких не було майже ні в кого, мали ще бути особливі бумажки, які визначали, скільки і чого ти можеш їсти. Але разом із тим зникли ідеологічні фільтри, що контролювали інформацію зовні. Масова західна культура потоком полилася в СРСР, освоюючи новий ринок.